Юридична процедура чи сигнал суспільству: суд дозволив зняти браслет з нардепки
Суд дозволив зняти електронний браслет з народної депутатки Анна Скороход. Якщо залишатися в межах юридичної точності, це рішення не є ані сенсацією, ані винятком із правил. Це — корекція запобіжного заходу, передбачена законом. Але в українських умовах будь-яка корекція у справах політиків перестає бути суто процедурною і неминуче перетворюється на політичний та суспільний маркер.
Анну Скороход судять у межах кримінального провадження щодо можливого зловживання впливом та незаконного отримання коштів. За версією слідства, йдеться про гроші, які могли бути отримані за сприяння у вирішенні питань, що не входили до її законних повноважень. Сама депутатка наполягає на безпідставності обвинувачень і називає справу політично мотивованою. Це стандартна лінія захисту — і вона не доводить ані вини, ані невинуватості.
Раніше суд визначив для Скороход запобіжний захід із можливістю внесення застави, розмір якої сягнув близько 20 мільйонів гривень. Заставу було внесено, що дозволило депутатці вийти з-під варти, але залишитися під низкою обмежень, зокрема з електронним браслетом. Тепер суд вирішив, що на цьому етапі такий рівень контролю більше не є необхідним.
Формально — усе виглядає логічно. Запобіжний захід не є покаранням, а браслет не є доказом вини. Суд оцінює ризики — втечі, тиску на слідство, порушення процесуальних обов’язків — і, якщо вважає їх мінімальними, має право пом’якшувати обмеження. Ігнорувати цю правову логіку означало б підміняти аналіз емоціями.
Але було б не меншою помилкою робити вигляд, що справа існує поза контекстом. В Україні електронний браслет для посадовця давно став символом — спробою продемонструвати, що статус більше не є індульгенцією. Його зняття, навіть цілком законне, сприймається не як технічний крок, а як сигнал: чи справді система готова довести справу до кінця.
Проблема тут не в Анні Скороход як персоні. І навіть не в конкретному судовому рішенні. Проблема — в історичній пам’яті суспільства. Занадто багато гучних справ щодо політиків в Україні завершувалися не вироками, а тишею. І кожне пом’якшення запобіжного заходу автоматично викликає підозру: чи не починається черговий шлях до забуття.
Тому ключове питання — не браслет і не застава. Ключове питання — послідовність. Чи відбудеться розгляд справи по суті? Чи з’явиться рішення суду, яке можна буде назвати остаточним і зрозумілим? Саме відповіді на ці питання визначать, чим було нинішнє рішення: звичайною юридичною процедурою — чи черговим сигналом суспільству про межі відповідальності українських політиків.
У країні, яка воює і декларує європейський вибір, правосуддя вимірюється не кількістю браслетів і не розміром застав. Воно вимірюється здатністю системи доводити справи до фіналу. І саме тут для суду починається справжній іспит.
